Для українців нове житло ставало домом не тоді, коли будівельники завершували роботу. Його готували до життя як до свята: обирали день переїзду, дбали про обереги, кликали гостей і виконували обрядові дії. Про головні традиції входчин і новосілля — кого першим впускали через поріг, навіщо переносили жар і чому після гостини лишали їжу для померлих — розповідає Styler з посиланням на етнолога, доктора історичних наук Романа Силецького.
Як обирали день для переїзду
У традиційній культурі будівництво супроводжували обряди на кожному етапі. Поява на даху зеленого деревця — «вехи», «вольця», «косиці» чи «цвітка» — позначала завершення основних робіт, хоча дрібні справи могли тягнутися ще довго.
Дню переїзду надавали особливої ваги, бо за повір’ями він впливав на майбутнє родини. Сприятливим часом вважали повню — «щоб усього в домі було вдосталь». Уникали високосного року й періоду посту, а переїзд приурочували до церковних свят: Покрови, Введення, а також осінніх поминальних днів, пов’язаних зі святами Луки, Дмитра та Михаїла.
Перед входчинами могли замовити в церкві молебень, запросити священника освятити оселю або самостійно покропити її святою водою. У деяких місцевостях ходили на цвинтар, щоб символічно запросити померлих родичів у новий дім.
Чому першим у дім пускали кота, півня чи хлопчика
Одне з найцікавіших повір’їв стосувалося першого гостя. Вірили, що людина, яка першою переступить поріг, може невдовзі померти, тож небезпеку обходили символічною заміною.
У різних регіонах першим у дім впускали найстаршого члена родини, тварину або малу дитину. Кіт мав першим обійти нове житло чи переночувати в ньому. Роль першого гостя виконували також півень або курка, у деяких традиціях — собака. Особливо «придатним» для обряду вважали хлопчика до семи років — через уявлення про його невинність.
На Бойківщині такого першого гостя називали «заседичем», в інших регіонах — «полазником». Тварину, яка першою заходила в дім, не можна було виганяти, різати чи з’їдати: вона вже виконала особливу роль у долі нового дому.
Як переносили домового та що першим заносили через поріг
Кожен дім, за уявленнями українців, мав духа-опікуна — домового. Переселяючись, його не хотіли залишати в старій хаті. Один зі способів перенесення був пов’язаний із піччю: господарі вигрібали жар і забирали його в нове житло, адже вогонь символізував продовження тепла й добробуту.
Першими речами, які вносили через поріг, були ікона та хліб, загорнутий у рушник. Ікону, якою батьки благословляли молодят, переносили як родинну святиню — у таких обрядах часто фігурував образ святого Миколая. Хліб символізував достаток і захист родини: його клали на стіл, частину засушували й зберігали. У описах входчин також згадуються рушник, сіль, зерно й дрібні гроші.
Хто приходив на новосілля і чому не прибирали стіл
На гостину кликали родичів, сусідів і майстрів, які допомагали будувати дім. Гості не йшли з порожніми руками — приносили «принос», найважливішим із якого був хліб у рушнику. Перший пир у новому домі відкривав новий етап життя родини, тож день намагалися провести в злагоді, без сварок.
Особливе місце займала пам’ять про предків. Після трапези стіл на ніч не прибирали: вірили, що померлі родичі можуть прийти і розділити вечерю з живими. Цей звичай відображав уявлення про зв’язок поколінь.
Раніше портал Знай повідомляв, 21 жовтня вшановують Іларіона Великого: традиції, заборони та прикмети дня.
