Чернівчанин Павло Блінов воював у зоні АТО впродовж 19 місяців. Пішов у зону бойових дій добровольцем, закривши успішний бізнес. Революція Гідності змінила його погляди, а війна на Донбасі зробила геть іншою людиною. Павло Блінов розповів Шпальті про мотиви рішення стати захисником, про розчарування від того, що у Чернівцях його досвід непотрібний, а також про те, коли, на його думку, закінчиться війна.

фото shpalta.media

Павло вперше одягнув військову форму після демобілізації лише тому, що попросили виступити перед дітьми, розповісти, чому поїхав у АТО.

"Хочеться, щоб вони робили якісь висновки, наслідуючи наш приклад. Щоб держава відповідала тим людям, які за неї стали, цінувала їх та поважала. Я не з тих, хто хизується своєю участю у війні. Є багато «персонажів», які взагалі ніде не воювали, а ходять містом у формі", - говорить Павло.

Для нього все почалося з Майдану. Вперше потрапив на Майдан у грудні 2013-го, побачив зсередини ці всі події. Вдруге поїхав на Майдан у 20-их числах лютого 2014-го. У Чернівцях брав участь у подіях біля будівлі облдержадміністрації.

Популярні новини зараз

Одружений Павлік засвітився в обіймах гарячих близнючок: "Чий Крим?"

Подружжя із Закарпаття заробило мільйон і розповіло, як

У Львові знайшли житло древніх людей, археологи в екстазі: "Справжні галичани"

Леся Нікітюк здивувала ранковими ласками з красенем-співмешканцем, разом навіть зарядку роблять

Показати ще

Коли почалися бойові дії на Донбасі, одразу хотів поїхати туди, але відмовили батьки.

У лютому 2015-го прийшов у військкомат де були здивовані, що сам вирішив з’явитися. Тоді саме тривав другий етап боїв у районі Дебальцевого, й охочих їхати на фронт практично не було. Павло сказав, що хоче їхати добровольцем у батальйон особливого призначення МВС «Луганськ-1», бо друг там служив. Мали створити аналогічний батальйон «Буковина» з добровольців із Чернівецької області, але це так і не сталося і з них утворили окрему роту у складі «Луганська-1».

Необхідну військову амуніцію придбав собі сам. В обласній раді видали лише простеньку аптечку з примітивними препаратами. Спочатку опинився у Сватовому, потім – у Сєвєродонецьку. Пройшов навчання у «Луганську-1» і через місяць перевівся у батальйон міліції громадської безпеки особливого призначення («спецназ» Міністерства внутрішніх справ). Обрав структуру МВС, тому що до того не служив у армії. Тож якби пішов у Збройні сили України, довелося б іще пройти десятимісячну строкову службу. А Павло хотів одразу потрапити у зону бойових дій. Уже в кінці квітня 2015-го вперше опинився на передовій.

Не раз був за волосину від смерті. Під час обстрілів у Станиці Луганській гранати поруч за парканом вибухали. У Попасній вийшли живими з-під мінометного обстрілу. Був у Сватовому, коли склади вибухали.

"Після того, як у кінці березня прибув у батальйон «Луганськ-1», нас привезли в будівлю з розбитими вікнами, яка не опалювалася. Дали нам плівку – нею ми заліпили віконні отвори. Спали на підлозі… З 55 осіб 10-15 разом зі мною одразу захворіли і потрапили до лікарні з бронхітом та гайморитом. Але не це головне. Я очікував, що місцеве населення буде нас підтримувати.

Я закрив свій налагоджений бізнес на Калинівському ринку, від усього відмовився і поїхав за 1300 кілометрів від дому. Щоб захищати, насамперед тих, хто живе на Донбасі. А нас підтримували, може, відсотків 20 місцевого населення", - говорить Павло.

З часом змінився формат війни. Оскільки Павло їхав на Донбас, щоб воювати, то він вирішив перевестися на службу в Чернівці. У Чернівцях тоді проводили набір до Патрульної поліції. Першу частину медкомісії пройшов, а другу – ні і повернувся у бізнес.

Павло з упевненістю говорить, що на війні повинні бути лише добровольці. Повістка – це, звичайно, добре, але примусово заганяти людину не можна.

"Краще хай людина, яка не хоче, не їде воювати, ніж буде на війні пиячити чи спати на посту", - наголошує Павло.

Про алкоголь на війні говорить, що це дуже погана штука, бо п’яна людина зі зброєю – набагато гірше, ніж за кермом. Можна ж і своїх побратимів перестріляти.

"Щоб військові не пиячили, за цим повинен стежити командир. Мені пощастило, що я потрапив у досить таки спортивний підрозділ. Там були навіть кандидати у майстри спорту, тож алкоголь для нас був табу. Ми щодня бігали щонайменше по два кілометри, інколи грали в футбол, проводили час у тренажерці", - говорить Павло.

На війні треба постійно надіятися і вірити в щось.

"Я повернувся з війни зовсім іншою людиною. У хорошому сенсі. Я став старшим, спокійнішим. Коли людина там довго перебуває, вона вже вміє контролювати свої емоції. І це, безумовно, дар – повністю оволодіти собою", - запевняє Павло.

"Іноді мене запитують, чи я патріот. Точної відповіді не знаю. Об’єктивну оцінку мені хай дають інші люди. Але, якщо я не патріот, то дай Бог, щоб усі інші були такими «непатріотами», як я", - говорить Павло.

Нагадаємо, що тернопільський кіборг пройшов крізь пекло Донбасу і розкрив гірку правду: "Це боляче, але я впорався"

Як повідомляв портал Знай.uа "Слуги народу" на Донбасі нічим не допомогли: ЗСУ змушені були боротися не на життя, а на смерть, ворог підраховує втрати.

Також портал Знай.uа писав про реформу СБУ: нові виклики та загрози спонукають до рішучих дій.